Станіслав Под’ячев: як НБУ інфікує корупцією банківську систему

На цьому тижні НБУ опублікував дві постанови: одна з них, номер 364, створює ілюзію лібералізації в банківській сфері, друга, за номером 365, змушує банкірів виконувати невластиві бізнесу адміністративні функції або ставати корупціонерами.

Сучасна правова система розділяє регулювання діяльності державних органів і приватних компаній на публічне та приватне право. Основний принцип приватного права – дозволено все, що не заборонено законом. А публічного – дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом.

З часів Римської імперії цей принцип використовується для того, щоб захистити суспільство від свавілля влади, точніше людей, які були обрані або призначені діяти від імені держави, користуючись можливістю примусу і покарання за непокору.

Суспільство розвивається, створюючи нові технології, які не тільки змінюють побут людей, а й дають змогу подолати монополію держави, зменшити її роль в житті звичайної людини. Обмежені публічно-правовими інструментами чиновники, в гонитві за інструментами контролю, перекладають «брудну роботу» на бізнес, який діє за протилежними принципами.

Саме в цьому полягає суть прийнятого ще в 2012 році Постанови НБУ номер 346, що надає НБУ найширший інструментарій в сфері впливу на діяльність комерційних банків, яких змушують виконувати поліцейські функції по відношенню до клієнтів. Як і стаття 73 Закону України Про банки і банківську діяльність, що дозволяє чиновникам НБУ самостійно оцінювати рівень порушень або загрози інтересам вкладників і на своє розсуд застосовувати до банків санкції в діапазоні від письмового попередження до ліквідації. Діапазон повноважень настільки широкий, що якщо провести аналогію з діями поліцейського, то за будь-яке порушення правил дорожнього руху або загрозу такого порушення було б передбачено покарання у вигляді усного попередження або конфіскації автомобіля.

У цих умовах все банки тримають на короткому повідку у регулятора, чия репутація завдяки участі в фінансових схемах минулого і чинного гарантів Конституції , м’яко кажучи, викликає ряд питань. Що ж тепер вимагає від банкірів держава? Розберемо три найсуперечливіших підстави для визнання ризикованої діяльності банку в сфері фінансового моніторингу, які вводяться новою постановою.

1.«Проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності (сенсу) і / або, якщо у банку немає документів (інформації) про реальних фінансових можливостей здійснення фінансових операцій клієнтів, або в разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявними в банку документам (Інформації) про фінансовий стан і / або змісту діяльності (соціального статусу) клієнта ».

Приходячи в банк з платіжним дорученням, клієнт змушений буде прямо з порога починати виправдовуватися і переконувати всіма доступними йому способами у «очевидною економічної доцільності». Те, що очевидно для однієї людини, може бути нонсенсом для іншого. Підприємницька діяльність, особливо в сфері інновацій, на думку банківського клерка може не мати очевидного сенсу. Це найширше поле для корупції.

2.«Участь банку (надання банком послуг) в проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (перекладом) безготівкових коштів в готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, ухилення від оподаткування тощо (Зокрема пов’язаних зі зняттям готівки, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо.)».

Якщо підприємець, який заробив за рік мільйон гривень, хоче купити собі ділянку в Чорногорії, це може служити «підставою вважати» цю операцію виведенням капіталу за кордон.

Зняття в банкоматі готівки – «конвертація (переклад) безготівкових коштів в готівку». У даній статті не будуть порушені «ухилення від оподаткування» і «легалізація злочинних доходів», так як провину особи у вчиненні цих злочинів, відповідно до Законів України, визначає виключно суд.

Але НБУ вважає, що банкір повинен бути більш компетентний і без зайвих органів в роді поліції чи прокуратури, самостійно кваліфікувати дії клієнта і визначати, чи винен він чи ні, грунтуючись на таких критеріях як «можуть бути пов’язані», «і т.д.» , «очевидний економічний сенс».

3. «Проведення банком або клієнтами банку фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані з уникненням вимог і обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу».

При цьому, ні в жодному законі або іншому нормативно-правовому акті України не міститься визначення поняття «дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані». Тобто, навіть якщо операція не пов’язана з уникненням обмежень, яких в наших законах безліч, і навіть якщо клієнт поняття не мав про їх наявності, але банкір вважає, що вони «можуть бути пов’язані», хоча б чисто теоретично, він зобов’язаний відмовити клієнту в її проведенні.

Такі дискреційні повноваження нагадують розстрільні протоколи трійок НКВД. Дійсно, чим вищезгадані категорії відрізняються, наприклад, від «вів різку контрреволюційну агітацію» або «вів серед населення активну контрреволюційну діяльність, поширюючи занепадницькі настрої»? Звичайно, сьогодні мова не йде про розстріли. Це стосується «всього лише» бізнесу, репутації, власної гідності.

Закручування гайок в бізнесі руками банкірів, які самі по собі представляють приватний бізнес, є логічним продовженням історії з постмайдановскім рефінансуванням банків 2014 року, коли, за інформацією банкиров, чиновники отримували 25% у вигляді відкатів за кредити банкам.

Здавалося б, добру справу порятунку банків, обернулося втратами для бюджету і прибутком для чиновників. Трагедія полягає не в тому, що нові вимоги з контролю за операціями клієнтів будуть заважати спокійно спати ночами менеджменту і акціонерам українських банків, а в тому, що держава, перекладаючи невластиві бізнесу функції на банкірів, заражає вірусом влади і корупції кожного співробітника банку. Цей вірус дуже небезпечний. Він поселяється в людині і провокує шукати якомога більше інструментів впливу на клієнтів.

НБУ прикривається війною і необхідністю відрізати можливість фінансування терористів. Одночасно з цим компанія Президента поповнює бюджет країни-агресора в рамках чинного законодавства. Природно, це має «очевидний економічний сенс» і не викликає питань з приводу виведення капіталів за кордон.

Для людей, знайомих з футурологією очевидно, що час не лінійно і не універсально. Одночасно на Землі живуть люди, які прагнуть в минуле (Росія, релігійні фанати), що чіпляються за даний (Європа, власники капіталів) і проектують майбутнє (Кремнієва Долина, інноватори). Нацбанк, у слід за своїми московськими колегами, явно тягне банківську систему України в минуле. Ідеальний банк очима НБУ – це сільський філія ощадбанку, який приймає комунальні платежі, видає пенсії і приймає копійчані вклади від віруючих в державу.

Однак та частина суспільства, яка штовхає людство вперед, відчуває гостру необхідність в сучасний фінансовий інструмент. І як ми бачимо, це не повинні бути банки за визначенням. Єдиний доступний на сьогодні інструмент для реалізації цих потреб – цифрові автономні організації, що існують у віртуальному світі і працюють за природним законам математики.

Станіслав Под’ячев, експерт у сфері віртуальних валют

За матеріалами Інфінсервіс